Макс Сторожук
КИТАЙСЬКА ПРИКАЗКА Остріх горів зісередини чорними тонами. Кожен міліметр його
шкіри пересмикувало, наче струм брався прямо з тіла.
Так радіючи новим відчуттям легкости, він вирішив не вагатись, розгойдуючись
на качелях побудованих ілюзій. Просто загострив олівця, протер окуляри, які
зразу ж нацепив, чи то зацепив за вуха і взявся писати.
"Уявляти? - запитував у свого "его". - Ні, це не уява. Це повинно
бути... А саме, це і є."
Хлопець тут же почав розливати свої дрібні словечка по листівці, яка була давно
вже заготовленою і пам’яталась, і снилась, і боялась, і починала жити своїм
життям.
День Св. Валентина наробив багато гвалту у гуртожитку для приїзджих. (Так його
називали свої. Ті свої, що й були приїзджими). Профілакторій - не більше і не
менше. Саме тут і кипіла підготовка до святкування.
Остріх погодився сам зі собою і вирішив не закриватись у своїй кімнаті.
"Геніальні слова на відбірній листівці для особливої". - говорив сам
до себе, повторюючи це декілька разів поспіль. Слова, наче пуголовки починали
рухатись на свій лад і до вечора Остріх ледь не видав:
"Особливі слова на геніальній листівці для відбірної".
Під вечір пошта зробила своє і Остріх, не дивуючись собі зовсім, прилип поглядом
до люстри.
- Дя-ку-ю! - радісно пискнула Дара і поцілувала Остріха в щоку.
- Що ти кажеш? - перепитав Остріх.
- Ну листівку ж ти підписав?
- Ні, а ти звідки так певна?
- Твій підпис...
- Брехня... Фальсифікація... Що не ясно?..
Дара усміхнулась з розумінням в очах і покотила інвалідну коляску по кридорові.
Хлопець в глибині десь плакав, прекрасно знаючи, хто ним керує.
© Макс Сторожук, 2006.
Опубликовано с разрешения автора.
При перепечатке ссылка на сайт Студии "Далее по тексту" обязательна
Вернуться к списку
Вверх